Архів за день 16 Квітень 2008

Вчення Канта про право і державу


  • Родоначальник німецької класичної філософії Іммануїл Кант (1724-1804) в систематизованій формі обгрунтував політичну доктрину лібералізму. Кант рахував лібералізм ученням, єдино відповідним розуму, і підвів під нього філософський-етичну основу.

    Канта по праву називають філософом свободи. Квінтесенцією етики мислителя є вчення про те, що людина – істота не тільки природне, але і вільне. «Кант прокладає нові початки розвитку і визначає напрям юридико-політичній думці XIX века»,1 – пише П.И.Новгородцев.

    Вчення про право Кант в основному виклав в роботах: «Основи метафізики моральності» (1785); «Критика практичного розуму» (1788); «До вічного світу» (1795) і «Метафізика вдач в двох частинах» (1797), де він з позицій «практичного розуму» дає раціоналістичне обгрунтування вчення про право і державу.

    Філософські основи політико-правового учення Канта містяться в роботі «Критика практичного розуму», де він розрізняє «речі в собі» (суть речі) і явища. По Канту, «річ в собі» непізнавана для теоретичного розуму. Не можна пізнати суть Бога, свободи, безсмертя душі. Але те, що недоступно для теоретичного розуму, знаходить пізнання в моральній свідомості. Коли ми намагаємося пізнати суть речей, ми стикаємося з нерозв’язними суперечностями (антиноміями). За допомогою теоретичного розуму можна довести, що Бог, свобода, безсмертя душі є і що їх немає.
    Коли теоретичний розум впадає в агностицизм, тоді на допомогу приходять моральна свідомість, «практичний розум», які вселяють віру в ці непізнавані речі.

    Вчення Канта про право і державу →